Із Передмови (автор Левко Різник)
Очищена пам'ять
Ось і не забарився Віталій Олійник із третьою книгою своїх "житій" - "Ферапонтові діти".
І що ж? Невже закортіло варіацій на зужиті теми?
Але за уважного прочитання доходимо висновку, що автор не помилився — не опинився у полоні меркантильних забаганок. Нова книга не повторює попередніх двох, а є цікавим доповненням...
Цікавим! Чому?
Бо вона, якщо брати до уваги часопростір зображуваних подій, заглиблюється у минуле настільки, що виникає думка: випуск своїх новелістичних книг прозаїк повинен був розпочати якраз із "третьої".
"Житія" змальованих образів стосуються далекого воєнного й повоєнного часу, давно освоєного, до речі, й тепер уже наче забутого українськими літераторами.
Здавалось би, чи варто сьогодні "ворушити" минуле, яке, на жаль, у багатьох-багатьох старших людей аж ніяк не викличе якихось добрих ностальгійних почувань, — надто глибокий болісний слід залишила Друга світова війна, а за нею — голодна-холодна, люта повоєнна доба в душах українців.
Проте, вчитуючись у новели, такі свіжі, з подихом щемливої новизни спогадальних картин, відчуваєш, що Віталій Олійник має рацію, — якраз нині на часі повернутися до нібито "вичерпаних" тем. Якраз сьогодні, коли ще не залила Україну нова хвиля колоніалізму, й маємо доволі творчої свободи, І потрібно "поворушити" старе... з метою очищення його паратипу. Якраз тепер найкраща нагода ту тему, яка за тоталітарного комуністичного режиму була під особливо пильним фільтраційним наглядом ідеологів, звільнити від нашарування радянського ідеологічного лукавства, — так би мовити, перепустити через досконалу з печаттю правди-справедливості "хімчистку" від брехні, вигадок та перекручень життєвих фактів на догоду ідеологічним догмам,
Ось чому твори-"житія" третьої книги новел Віталія Олійника з "далекого минулого" читаються з неослабним інтересом як необхідні в літературному процесі існуючого часу, — від новели "Обжинки" до новели-поеми "Ферапонтові діти".
І правда, новелу "Ферапонтові діти" можна з повним правом віднести до поеми в прозі героїчного народного епосу, який западає в пам'ять народу на віки, — настільки вона лаконічно, досконало виписана з істинно високопоетичним духом. Життєві колізії цього "житія" — народження від Ферапонта дітей багатьма юними матерями в повоєнному селі, де він, інвалід війни Ферапонт, — єдиний мужчина чи не на всеньке село, а молодим здоровим матерям необхідно народжувати, вирощувати нове покоління замість загиблого серед "згарищ та руїн" світової бойні, продовжувати життя — дуже "небезпечні" для художнього втілення; плитка розумом і талантом людина, далека від розуміння історичного драматизму теми, легко скотиться до буденного анекдоту чи й глупої вульгаризації. Віталій Олійник як людина досвідчена у володінні пером, тонкої душі, так вміло обходить усі рифи й підводні камені, що крім щирого захоплення талантом і майстерністю його нічого більше не індукується в душі читача...
