Віталій Олійник - член Національної спілки журналістів України.
Із Передмови (автор Левко Різник)
Через тридцять років
... свої новели й оповідання Віталій Олійник жанрово означує як "житія". Він — чоловік з гумором, і те означення сприймається нормально, — воно для цих матеріалів дотепне! "Житія — збірник описів життя людей, яких церква визнає святими", — зі словника. Оповідання автора також мають характер "описів життя"... щоправда, не тільки святих, але — насамперед — великих грішників. Гумор тут — чорний! — і в тому, що події, описані в творах, не з сьогодення, а з часів комуністичної диктатури. І то такі, що мають переважно тридцятилітню давність. Скоріше оперувати ними неможливо було з багатьох причин: подібні відомості зберігались під грифом "строго секретно" і "хранить вечно", за розголошення людина ризикувала життям чи наражалася на неприємності тощо. Але під сонцем нема нічого вічного, — тим паче, що жодна антилюдська диктатура не триває довго...
До таких "розсекречувальних" оповідань належать основні твори збірки: "Крикуни", "Свого ліктя не вкусиш", "Мунка", "Полонез Огінського". Зрештою, чимало "викривального" і в новелах "Процес пошол", "Народний "театр". Тут лише "строгосекретного" менше.
Щодо "Полонезу Огінського", твору виділеного автором. У газеті "Секретные материалы", ч. 16, за серпень 2008 року є матеріал про те, що в двадцятих роках "к Дзержин-скому стали поступать донесения, что в Одессе все так запутано, что просто невозможно разобраться, где чекист, а где налетчик". Власне, банда Френкеля, відомого згодом генерала КДБ, діяла в повній згоді з чекістами в грабунках і махінаціях на користь обидвох сторін. І така ж ситуація дуже пластично, цікаво відтворена в оповіданні Віталія Олійника "Полонез Огінського". З цього напрошується висновок: і цей опис, і всі інші твори в книзі мають достовірну життєву основу.
Автор, отже, як справжній художник слова вміє магічно перетворювати факт життя у факт художній. Він нічого фундаментального в творі не вигадує. Розповідь його майже "репортажна", без розлогої метафорики. Бо самі факти настільки вражаючі, що вже всякі художні красоти зайві.
І ще чим особливо цінна книга прози Віталія Олійника. Письменник розробляє тему надзвичайно важливу як для сьогодення, так і для майбуття, і не лише для окремої людини, а для суспільства та суспільств загалом. Це — тема диктатури, тоталітарних режимів. Художньо переконливо він доводить, що диктатура, тоталітарний режим — це велике зло, яке несе страшне горе людині; до речі, воно однаково шкідливе як для катованих, так І для катів, як для жертв, так і для можновладців...
