(032) 235-65-25
(порожній)
 

Наші видання

Блог / Новини

Валюта:
-

Блог / Новини RSS 2.0

Яке майбутнє в українського книговидання

Яке майбутнє в українського книговидання

Чому розпочата в далекому минулому реформа галузі не дала бажаного результату

У наш час, як і раніше, в Україні спостерігається системне падіння обсягів випуску книжкової продукції, хоч попит на добротну навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню українську книжку є. Гадаю, кризове становище вітчизняного книговидання значною мірою пояснюється браком спадковості та послідовності в діях влади щодо реформування галузі. Політики, які впродовж десятиліть змінювали один одного, не зважали на досвід попередників, і тому зазвичай все розпочинали наново. Тоді як, скажімо, в Росії, усвідомлюючи ідеологічну і бізнесову вагу національної книжки, ухвалили безпрецедентні за пільгами законодавчі акти й узгодили тамтешні закони з міжнародним правом. Ще раніше це було зроблено в Польщі. Тож не дивно, що книжкова продукція з цих країн монополізувала вітчизняний ринок. Встановлюючи на книжки українських видавництв торговельну надбавку 120—150% відпускної вартості, іноземні компанії цілеспрямовано витісняють їх.

Нерозвиненість вітчизняного книжкового ринку значною мірою пов’язана із запізнілим ухваленням законодавчих актів щодо поліпшення стану книговидання. Через це у нас досі діє пострадянська модель розвитку видавничої галузі: управління нею здійснюють переважно державні інституції й патронують кілька відомств. А в семи няньок дитина, як відомо, без ока.

 

Велосипед уже винайшли

Тим часом аналіз показує, що для досягнення змін у галузі не варто винаходити велосипед. У багатьох європейських країнах напрацьовано економічні та маркетингові моделі щодо стандартів і потреб суспільства у видавничій продукції. Скажімо, у французькій чи британській провідну роль відіграють недержавні інститути та мережеве розповсюдження. Від держави вимагають створення належних умов для розвитку цього бізнесу.

В Україні вони, на жаль, поки що несприятливі. Тож у відповідні закони слід внести зміни. Передовсім ідеться про збереження для видавництв пільгового режиму оподаткування та преференції на право оренди приміщень у будинках державної й комунальної власності. Конче потрібно подбати про пільгове кредитування, адже наявні відсоткові ставки надзвичайно здорожують книжкові проекти і роблять їх неконкурентоспроможними. На часі ухвалення закону, який би заохочував меценатів вкладати фінансові ресурси у книговидання.

В особливо критичному становищі опинилася бібліотечна галузь. Для вдосконалення її функціонування потрібно ухвалити нові нормативні акти, які сприяли б належному поповненню книжкових фондів і надали змогу бібліотекам самостійно купувати книжки у видавництв.

Максимальному поширенню книжок у всіх регіонах сприятиме створена під егідою держави загальнонаціональна книготорговельна мережа.

Важливу роль у наближенні книжки до читача покликані відігравати ЗМІ. У пресі й телеефірі катастрофічно бракує фахових рецензій новинок, глибокого аналізу змісту та художнього оформлення книжок, їх суспільної значущості тощо. Одне слово, потрібна цілеспрямована професійна критика. Тому й виходять друком ще напівфабрикати, сирі, погано відредаговані видання, які дискредитують книжку як культурний продукт.

Закордонний досвід заслуговує на увагу

Повчальний приклад Канади, яка не лише впоралася з гуманітарним засиллям Франції, Великої Британії, США, а й зуміла захистити національний ринок і перетворити видавничу галузь на провідну у структурі економіки. Спершу тут було створено спеціальні державні комісії, які відповідали за фінансову підтримку видань навчальної, культурологічної літератури, творів канадських авторів, пропаганди канадської книжки, маркетингові дослідження. Наступним кроком стало ухвалення федеральної програми, яка визначила видавничу галузь пріоритетною. Це дало змогу спрямували у книговидання мільйони доларів, які пішли на модернізацію інфраструктури, технологічне переоснащення дистриб’юторських мереж, розвиток інформаційної бази. Уряд Канади та провідні банки розробили програми з надання кредитів видавництвам.

Тут задіяно й механізми непрямої допомоги — пільгові поштові тарифи на перевезення і розповсюдження друкованої продукції канадських видавництв, оподаткування. Чітко врегульовано питання іноземної участі у видавничій галузі: якщо до 1985 року частка іноземних видавництв і книгорозповсюджувачів становила майже 60% доходів від продажу книжок на канадському ринку, то на початок 2000-х канадські видавництва становили вже понад 95% у книговидавничому бізнесі країни.

Отож головним інструментом державної політики у книжковій індустрії України має стати стратегічна антикризова урядова програма, яка б охоплювала всі пріоритетні напрями розвитку книговидання. На думку окремих політиків, головним її промоутером мав би стати Інститут книги. Очевидно, раціональне зерно в цьому є. Та чи впорається новоутворена інституція з такими масштабними завданнями?

 

Не вихлюпнути дитину

Уже тепер українські видавництва занепокоєні, щоб на перехідному етапі реформування книговидання в Україні з водою не вихлюпнули дитини: тобто щоб українські видавництва не втратили тієї незначної державної підтримки, яка допомагала їм зводити кінці з кінцями. Зокрема дуже тривожить замороження формування програми «Українська книга». До речі, єдиної, яка надавала державну підтримку підготовці та випуску суспільно значущих видань, які щороку поповнюють бібліотечні фонди країни.

Формування програми «Українська книга» — складний процес. Для затвердження остаточного переліку видань слід проаналізувати весь масив видавничих заявок, вивчити зміст майбутніх книжок, кошториси витрат тощо. 2016 року фахівці Держкомтелерадіо опрацювали 1447 видавничих пропозицій від 134 видавництв на загальну суму понад 333 мільйони 644 тисячі гривень. Не меншу кількість заявок опрацьовано й на 2017 рік. Роботу, однак, припинено.

Як зазначає голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко, «програма «Українська книга» 2017 року може не відбутися через те, що Інститут книги порушив усі терміни її формування». Побоювання не безпідставні. Адже Інститут книги, який створюється, як кажуть, із чистого аркуша, майже вичерпав ліміт часу, відведений на реалізацію програми. Щоб не допустити зриву, треба на основі вже узагальнених заявок сформувати їх остаточний перелік для видання в 2017 році.

Принагідно варто висловити зауваги щодо правового статусу державних видавництв, які творили історію українського книговидання, але без єдиної державної політики, спрямованої на розвиток галузі, опинились у ролі пасинків, бо працюють у нерівних умовах з видавництвами недержавних форм власності.

 

Рідні пасинки?

Річ у тому, що в повсякденній роботі державні видавництва керуються не тільки Законом «Про видавничу справу», а й постановами уряду, які регулюють діяльність державних підприємств. Попри брак прямої бюджетної підтримки державні видавництва зобов’язані розробляти і виконувати фінансово-економічні плани. До того ж, державні видавництва не мають пільг з податку на прибуток. Адже згідно з постановою Кабміну, сплачують до бюджету 75% частини чистого прибутку (доходу), на які нараховується ще 18% авансових платежів у рахунок податку з прибутку. Отже, загалом державні видавництва сплачують до бюджету понад 100% вищеназваних платежів, що фактично залишає трудові колективи без обігових коштів, тоді як чистий прибуток видавництв недержавних форм власності не оподатковується і спрямовується на розвиток підприємств. Настав час дати відповідь на запитання: чи потрібні Україні державні видавництва?

Отже, щоб вивести книговидавничу галузь України на рівень вимог ХХІ століття, державі слід визнати її стратегічним пріоритетом, затвердити спеціальну програму і розробити механізми її реалізації. Тоді можна буде з оптимізмом говорити про майбутнє українського книговидання.

Ігор МЕЛЬНИК, 
директор видавництва «Світ», 
для «Урядового кур’єра»

 Джерело: ukurier.gov.ua